Останні чотири роки ринок риби та морепродуктів в Україні переживав не найкращі часи.  Після стрімкого злету, в 2014 році попит на цю продукцію зазнав суттєвого спаду: скорочення споживання вивело на межу банкрутства  імпортерів,  внутрішнє виробництво  скоротилось в кілька разів і останні роки знаходиться в стані жорсткої стагнації. Але в другій половині 2016 року ринок почав подавати перші ознаки життя. Наскільки стійким э тренд  зростання  споживання і які можливості він дає українським виробникам? На ці та інші питання спеціально для «Інфо-Шувар» погодився відповісти Дмитро Загуменний , Генеральний директор Асоціації "Українських імпортерів риби та и морепродуктів”

Пане Дмитро, риба та морепродукти лишаються невід’ємною частиною збалансованого раціону харчування людини, втім для багатьох українців - це й досі дороге задоволення.  За останні кілька років фінансовий стан наших громадян, на жаль, не покращився. По яких показниках фахівці оцінюють зростання попиту на вітчизняному ринку?

Перш за все про це свідчить зростання імпорту.  Справа в тому, що в структурі українського ринку риби та морепродуктів частка імпортної продукції складає близько 80%.  Це обумовлено тим, що в України обмежені ресурси для власного рибного промислу: в нас нема поруч багатих рибою морів та океанів, ми не маємо власного риболовецького флоту. Саме тому більшу частину риби та морепродуктів ми імпортуємо і будемо імпортувати.

В 2016 році ми досить суттєво наростили споживання імпортної риби: якщо за весь 2015 рік Україна імпортувала лише 230 тис. тон риби та морепродуктів, то в минулому році цей показник збільшився до 300 тис. тон, тобто одразу на 30%! Проте, необхідно зазначити, що це фактично не зростання, а відновлення втрачених позицій після значного зниження попиту та купівельної спроможності населення, спричинених стрімкою девальвацією гривні в 2014-2015 роках.

 Чи означає це,  що споживання  риби в Україні повернулось на докризові показники?

На жаль, поки що рано радіти.  В 2013 році споживання імпортної риби та морепродуктів  в нас досягло 460 тис.тон  – це був найвищий показник  за всю історію незалежності України. Вже в 2014 році відбувся перший суттєвий спад до 340 тис.тон, а в 2015 році споживання скоротилось ще в 1,5 рази. Я вважаю, що, навіть за умов стабільного курсу національної валюти та зростання доходів українців, для досягнення докризових показників по рибі та морепродуктах нам потрібен не один рік. Бо, насправді, причиною падіння споживання була не тільки девальвація, хоча цей фактор і вважається найголовнішим.  Треба враховувати і те, що  через окупацію Донбасу та анексію Криму ми втратили велику кількість споживачів. Крім того, на внутрішній попит вкрай негативно вплинуло прийняття Верховною Радою в 2015 році закону про запровадження 10% додаткового імпортного збору на продовольчі товари, включаючи імпорт. Наприклад, імпортована червона ікра сьогодні обкладається окрім 20% ПДВ, митом 10% (Закон України Про митний тариф), додатковим імпортним збором 10% (діяв в 2015 році), на який також нараховувався ПДВ 2%. Тобто, податки при імпорті червоної ікри складали 42% (сьогодні 30%)! Звісно все це суттєво додає кінцевій вартості продукції, що незмінно призводить до падіння попиту на неї.
Тому процес відновлення буде досить нелегким, але він вже розпочався і це дуже надихає учасників ринку.

 А як пережив цей складний період вітчизняний виробник?

Тут  мали місце як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних – збільшення попиту на українську рибу через здороження та скорочення пропозиції імпорту.  Але в той самий час, через анексію Криму ми втратили майже 60% обсягу внутрішнього вилову риби. За даними Держстату, до  2014 року офіційний вилов риби в Україні складав близько 200 тис. тон на рік, а зараз ми маємо всього  80 тис.тон. Тобто, якщо до геополітичних подій співвідношення імпорту та вітчизняного виробництва виглядало як 70/30, то зараз це  80/20. Але слід відзначити, що деякі  фахівці вважають офіційні дані по внутрішньому вилові недостовірними і припускають, що реальний обсяг в 2-3 рази більший. Проблема в тому, що вітчизняний вилов не обліковується на 100%, багато добутої риби перебуває в «тіні».

Чи має споживання риби чіткі сезонні особливості?
Так, сезонність тут є і вона досить чітка. Споживання риби традиційно починає зростати восени і досягає максимальних показників на Новий рік. Потім відбувається поступовий спад, який прискорюється з кінця травня. Найнижчих показників споживання риби досягає в літні місяці.
Якщо порівнювати грудень та липень, різниця в обсягах споживання складає більш ніж 2 рази.

Якої риби українці купують більше, свіжої чи замороженої. Чи буде змінюватись ця структура найближчим часом і завдяки чому?Майже 90% риби, яка імпортується до України – це заморожена риба.ТОП-3 в «замороженому» сегменті - оселедець, хек, скумбрія.  Серед свіжої охолодженої риби ми імпортуємо частіше за все наступні види: лосось, форель, сібас, дорадо. Інші види мають відносно невелику частку.  Я вважаю, що ця структура не буде суттєво змінюватись найближчим часом, бо вона цілком залежить від фінансової спроможності наших громадян.

 По яких видах продукції ми маємо найбільший потенціал імпортозаміщення, а по яких це не можливо в принципі?
Такі види риб, як оселедець, хек, скумбрія ми завжди будемо імпортувати, оскільки, це морські види риб, замінити їх просто неможливо з об’єктивних причин, про які  вже сказав. Теж саме  стосується лосося.
В Україні ми можемо вирощувати форель, що з успіхом роблять українські  фермери. Але  обсяги вирощеної форелі в Україні зовсім невеликі, близько 1000-1500 тон. Для порівняння Польща вирощує близько 25 тис. тон форелі на рік.
В той же час, ми маємо величезний нереалізований потенціал на Півдні України, де розташовані безліч лиманів. Проте, бюрократичні перепони (відсутність єдиного тарифу за оренду землі/водойм; непрозорість та необ’єктивність наданні квот на вилов риби; незаконне, непідзвітне, неконтрольоване рибальство) та недостатня підтримка рибної галузі з боку державних структур фактично позбавляє легальних фермерів можливості розвиватись, вкладати кошти та знаходити інвестиції в рибний бізнес.

Як держава підтримує вітчизняного виробника?

Держава робить певні кроки на зустріч виробнику,  але цього недостатньо. В жовтні 2016 року  Президентом було підписано Закон  (№1530-VIII) «Про ратифікацію Фінансової угоди між Україною та Європейським інвестиційним банком», яка спрямована на підтримку аграрного сектору. Ця угода передбачає виділення ЄІБ 400 млн. євро кредиту на розвиток агрокомплексу, частина з яких буде спрямована в рибну галузь.

Втім, я вважаю, що паралельно із цим держава повинна лобіювати інтереси українських виробників риби та продуктів переробки на зовнішніх ринках, розвиваючи експорт власної рибної продукції з високою доданою вартістю. Це створить додаткові робочі місця, а компанії зможуть активніше розвиватись.

Для прикладу, ми не можемо вийти на ринки Білорусії та Казахстану. Вже декілька років ми намагаємось представити там нашу продукцію, проте не отримуємо дозволів відповідних ветеринарних відомств цих країн. В той самий час, підприємства Білорусії без будь-яких перешкод поставляють до України свою продукцію, а для нас їх ринок зачинений. В результаті цього, наші підприємства страждають, а держава не отримує додаткових валютних надходжень.

Чим відрізняється наш формат ведення бізнесу по розведенню риби від європейського?

Відповідаючи на це запитання, треба розмежувати звичайний імпорт, аквакультуру та рибний промисел.
Як я вже зазначав, 75-80% всієї риби, яку споживають українці, ми імпортуємо. Інша частка – це рибний промисел та аквакультура. З імпортом ситуація в нас більш-менш зрозуміла. Аквакультура також потроху набирає обертів, оскільки має величезний нереалізований потенціал, який певною мірою було втрачено за останні десятиліття. Не вистачає дешевих фінансових ресурсів та доступних кредитів.
Натомість рибний промисел потребує чи не найбільшого втручання.  В Європі все досить прозоро, а в Україні робота по наведенню порядку в рибній промисловості тільки розпочинається. Багато фахівців говорять, що більше половини риби, яка добувається в України – поза будь-яким контролем чи звітністю.
До речі, зараз триває робота над законопроектом «Про забезпечення простежуваноcті походження водних біоресурсів», який, сподіваємось, підвищить ефективність запобігання незаконному, непідзвітному, нерегульованому рибальству та, відповідно, сприятиме збереженню запасів водних біоресурсів у водних об'єктах України, а також забезпечить захист прав та економічних інтересів суб'єктів рибного господарства, що діють в рамках законодавства України.

Які сподівання ви маєте стосовно розвитку галузі? 

Ми з оптимізмом дивимось у майбутнє. І ось чому.
Після економічних та політичних потрясінь у 2014-2015-роках, суттєво знизилось споживання риби.  До 2014 року річне споживання риби  на душу населення Україні становило 10-12 кг, а сьогодні це  8,6-9 кг. Безумовно, найголовніший фактор – це відсутність у більшості населення достатнього доходу, люди вимушені обмежувати себе, що позначається на споживацьких уподобаннях. Проте відносна стабільність гривні останнім часом, а також деяке пожвавлення економіки, можуть бути позитивним сигналом та початком відновлення добробуту населення та, відповідно, попиту на рибу та морепродукти.

Крім того, в Україні достатньо фахівців та небайдужих людей, які здатні поставити розвиток аквакультури на якісно новий рівень, що також стимулюватиме розвиток галузі.
На сьогодні в Світі вже більше риби вирощується, ніж виловлюється, хоча ще 30 років тому це співвідношення становило 20/80.

З іншого боку, українські компанії, навіть ті, які донедавна займались лише імпортом,  дивляться в бік експорту і це відповідає загальносвітовому тренду.
Наприклад, за даними ФАО, в 2014 році експорт рибної продукції з країн, що розвиваються склав 80 мільярдів доларів, що забезпечило більш високу прибутковість в порівнянні з експортом м'ясної продукції, тютюну, рису і цукру разом узятих.  Ми можемо долучитись до цих країн і я переконаний, що Україна в недалекому майбутньому зможе збільшити частку своєї ваги в світовій рибній галузі.

Записала Тетяна Гетьман

 info.shuvar.com